|
Як
адміністративно-територіальну одиницю район утворено
1923 року Територіально він входив до Київської
губернії (1923-1925р.р.), Черкаського округу (1925-1932
р.р.), Київської області (1932-1953р.р.), а з січня 1954
року район увійшов до новоутвореної Черкаської області.
1963
року, у зв’язку з укрупненням, район було розформовано,
а 1 січня 1967 року відновлено в нинішніх межах. Центром
району є м. Городище.
Вперше про Городище згадується 1494 року, коли воно було
передано Черкаському наміснику К.Олександровичу, а
потім перейшло у власність до графів Моравських, родині
яких належало 250 років.
1741
року у містечку нараховувалось 300 дворів.
1776
року граф продав Мошногородищенський маєток князю
Любомирському – відомому магнату і власнику «всієї
Смілянщини». Граф Любомирський проміняв увесь «Мошенський
ключ» на свій Стародубський маєток князю
Потьомкіну-Тавричеському, після смерті якого
Мошногородищенський маєток дістався його рідній
племінниці графині Олександрі Василівні Енгельгардт, яка
вийшла заміж за графа Ксаверія Браницького. 1826 року
Мошногородищенський маєток перейшов у придане дочці
графа Браницького графині Єлизаветі Ксаверівні
Браницькій, яка вийшла заміж за графа Михайла Воронцова,
від яких він вже у 60-х роках дістався їх єдиному сину
Семену Воронцову.
В
останні роки 19-го століття Городище прославилося
найбільшим у Росії цукровим заводом, який над р.
Вільшанкою був заснований 1848 року купцями Яхненком і
Симиренком.
На
той час у містечку Городище було три приходських церкви:
Михайлівська (1844 р.), Покровська (1742 р.),
Преображенська (1846 р.)
1876
року Князь С. Воронцов побудував Мар”їнський цукровий
завод, обладнання для якого було доставлено з Франції.
1884
року маєток княгинею М. Воронцовою був переданий К.
Балашовій. У власності останньої він перебував до
революції.
На
зламі 19 і 20 століть в краї відбулися події, які
залишили яскравий слід в його культурному і історичному
розвитку.
Історія Городищини нерозривно пов’язана з іменем Т.Г.
Шевченка. Тут він відвідував свою старшу сестру
Катерину, яка проживала в с. Зелена Діброва, навчався
малярству у Вільшані. Вже дорослим відвідував
Городищенську землю, де проживали його близькі друзі –
брати Яхненки та Симиренки.
Із
селом Мліїв пов’язана видатна подія для культурного
життя України – видання у 1860 році «Кобзаря» Т.Г.
Шевченка з допомогою братів Симиренків.
Городищенський район зберігає й пам’ять про інші видатні
історичні події та постаті. Тут народилися поет Петро
Петрович Гулак-Артемовський, композитор і співак, автор
опери «Запорожець за Дунаєм» Семен Степанович
Гулак-Артемовський.
У
районі діють 8 історико-культурних музеїв: серед них – у
м. Городище розташований літературно-меморіальний музей
С.С. Гулака-Артемовського та музей письменника Івана Ле.
У Млієві є меморіальна садиба-музей вченого садівника
Левка Платоновича Симиренка. У селі Старосілля, на
батьківщині зачинателів руху буряководів-п’ятисотенниць
М.С. Демченко та М.В. Гнатенко діє музей п’ятисотенного
руху.
У
селищі Вільшана народився один із козацьких ватажків
середини 17-го століття козацький полковник Максим
Кривоніс. Село Валява прославилось тим, що тут народився
живописець Г.І. Ланченко, у с. Зелена Діброва –
живописець Ф.С. Красицький. На Городищенській землі
створював свої архітектурні шедеври В.В. Городецький.
За
роки Великої Вітчизняної війни 14 городищенців були
удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
На
хуторі Кличкове, поблизу селища Вільшана, проживали
предки Героїв України, чемпіонів світу серед
професіоналів у суперважкій вазі братів Віталія та
Володимира Кличків.
Традиційно Городищенський район, в економічному плані,
має сільськогосподарське спрямування. У другій половині
минулого століття спеціалізацією району було
землеробство зерно-буряківничого напрямку і
м’ясо-молочне тваринницьке виробництво.
У
районі діяли 20 колгоспів, радгосп, Мліївська дослідна
станція садівництва ім. Л.П.Симиренка (тепер Мліївський
інститут помології ім. Л.П.Симиренка і науково-виробниче
об’єднання його імені).
Сільськогосподарські підприємства обслуговували
райсільгосптехніка (з виробничим відділенням у Вільшані)
із власним автопарком та райсільгоспхімія.
Прекрасним і важливим надбанням району є його чудова
природа. Як писалося в одному із путівників Черкащини у
70-х роках 20 століття: „Городищенський район – один з
наймальовничіших районів не тільки Черкащини, а й
України. Гориста місцевість вкрита лісами, садами, є
широкі луки, пшеничні поля, озера, красиві долини й
річки. Але найбільша краса Городищенського району, його
гордість і слава – сади. Вони повсюди, але найбільші – у
Млієві. Символічною емблемою району було яблуко.
Сьогодні, незважаючи на всі недоліки перехідного
періоду, продукцію садівництва тут можна придбати у
будь-яку пору року.
|
